Відлітають щороку літа-журавлі,
Їх вернути не в змозі весна теплокрила.
Поспішаймо творити добро на землі,
Доки є ще наснага і сила.
В полі колос і в чистому небі зірки
Хай нас будуть в житті дивувати.
Поспішаймо, як вчили діди і батьки,
Отчий дом і свій край шанувати.
У непевний наш час будьмо щирі з людьми,
І у розквіті літ, і в осінньому цвіті,
Аби вдячні онуки сказали, що ми
Недаремно жили на цім світі.
Не лишаймо нічого в судьбі "на тоді",
А плекаймо в собі почуття незрадливі.
Поспішаймо любити поки молоді,
І до старості будьмо щасливі.
Оксана Тараненко
"У кожному житті - безліч подій та вчинків, яких повернути і виправити не можна після того, як вони відбулися, і від усвідомлення цього найбільше болить серце..."
В. Кашин "По той бік добра"
"Життя, воно по правді кожному міряє: скільки горя, скільки розради... У ньог теж очі й серце є. Не сліпе воно, не глухе до людей..."
О. Шеренговий "Батько"
"Отчий дім - це не просто дім, трава, земля.
Це ж початок життя, це початок великого світу"
О. Шеренговий "Батько"
Я - жінка! Ви чуєте, люди, я - свічка,
Запалена Господом на віки.
Неправда, що я - ребро чоловіче.
Цю казку придумали чоловіки.
Я - жінка. Я - річка бурхлива й неспішна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків.
Я - жінка. Природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я - мрія і спогад. Майбутнє й колишнє.
Я - щось незбагненне для чоловіків.
Я - жінка. Я вільна, як думка одвічна.
На думку не можна надіть кайдани.
Це ти мене в рабство продав, чоловіче!
І грішна я стала з твоєї вини.
Та я - лише жінка. Я прагну кохання
І все пробачаю тобі наперед.
З твоєї криниці я - крапля остання.
Дл вуст твоїх згірклих я - липовий мед.
Я - жінка. Я враз перекинусь на зілля
І гоїти рани візьмуся тобі.
Я - непередбачена, незрозуміла,
Я плачу від щастя, сміюся в журбі.
Я жінка. Я, дійсно, слабка половина.
Нехай переможцям - лаврові вінки!
Історію творять, звичайно, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки.
К. Сенченко
Батьки і діти
Батьки і діти-це любов і сльози.
Це вічне щастя і одвічний біль.
Це сонце і тепло, сніги й морози,
Мед на вуста й на вічні рани сіль.
Як на троянді- колючки і квіти,
Так і вжитті є радість і печаль.
Високі мрії й дуже різні діти...
Чомусь таке трапляється, на жаль.
Всім хочеться все мати в ідеалі,
Причому водночас і без зусиль.
Щоб щастя без труда та без печалі
Пливло саме у руки звідусіль.
Та у житті такого не буває.
Запамятати треба в чому річ:
Зоря щаслива лиш тоді засяє,
Якщо трудитись будуеш день і ніч.
А діти - це і щастя, і турбота,
Відповідальність і триврга теж.
Без відпочинку й вихідних робота,
Любов така, яка немає меж.
Не рубай калину - краще посади! Не суди людину - краще промовчи. Всі ми на цім світі все зробить не можем, і не живем як хочем, а живем,- як можем! У кожного є доля, і в кожного - своя. І не гніви Бога, коли ж бо нелегка. І де би ти не був, на чужині, чи вдома - будь завжди ЛЮДИНОЮ, - мисли свідомо!
Настане ранок – посміхнись! І кожен день цінуй як диво! Навколо себе озирнись: Скажи собі, що ти – щаслива! Створи колекцію з удач, Забудь проблеми і печалі. І ворогів своїх – пробач. І злі думки - жени подалі… Збагни нарешті – все мине Навіщо ж сили витрачати? Життя прекрасне… бо одне… Й його не варто марнувати!!!
Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова
І кривдити її не смій!
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.
В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти можеш просто безліч знань!
Тож мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить!
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати.
І найрідніша нам вона!