Вівторок, 19.03.2024, 03:45
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт Кравцової Надії Миколаївни
Директора Кінецьпільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Моє село


МОЄ МИЛЕ СЕЛО



В українській моїй стороні
Де червоні кетяги калини,
Де пахучий бузок повесні
Всі дороги ведуть до родини.

Бо село - це родина одна,
Ми усі в нім, усі односельці.
Нас єднає і осінь й весна
І тривоги, мов хвилі у серці.

В Кінецьполі моїм я живу,
З ним радію, журюся і плачу,
У покоси кладу я траву
І щоденно надіюсь на вдачу.

Пережило село стільки бід:
Був занепад і розквіт на долі
Воювало, страждало і слід
Залишило, напевно, у полі

Ти і нині у муках, село,
І багато ще треба зробити,
Щоб щасливо ти врешті жило
І щасливі були твої діти!

                                                                                                                                                                                                    Л.П.Романюк

     Прибузький край почав заселятися з дуже глибокої давнини. Відомо, що і до нашої ери люди жили на берегах Південного Бугу. До речі, греки називали цю головну водну артерію Гіпаніс, турки- Ан Су, а слов'яни- Бог або Бох.
     Визначний старогрецький історик Геродот у своїх дослідженнях писав, що ще до грецької колонізації північних берегів Чорного моря в степах мешкали кочовики-кімерійці, які у VII столітті до н. е. були витіснені скіфами. Потім їх у II ст. до н.е. підкорили кочові племена сарматів, які прийшли сюди з Індії. В різні часи тут проживали так звані варварські племена готів, яких витіснили гуни, що прийшли сюди з Середньої Азії. Вони протрималися в цих краях до IV століття н.е. і мали свою державу, яка у V ст. до н.е. розпалася. Союз слов'янських й антійських племен сприяв утворенню такої великої східнослов'янської держави, як Київська Русь...
     Як свідчать історичні джерела, у ІХ-Х століттях н.е. на берегах Чорного моря і далі біля берегів Дніпра, Південного Бугу, Дністра та найбільших приток стали утверджуватися татари, тюрки, берендеї й печеніги. Вони намагалися відтіснити слов'ян від моря. А в 1152 1183 роках київські князі в наших прибузьких степах громили половецькі орди. Але у XIII столітті південні таврійські степи захопили татари. Отже, саме під їх владою за часів навали Батия й опинилася вся нинішня Україна, у тому числі й Прибужжя ...
Відомо ще й те, що десь у середині XIV ст. вся нинішня Миколаївщина опинилася під владою Литви. Але скоро ця держава втратила свою силу, почалося загарбання українських земель феодальною Польщею. Тодішня шляхта хотіла панувати на всій Правобережній Україні. Але Запорізька Січ зупинила поляків на річці Синюсі, яка стала фактичним кордоном між двома державами. З турками встановилася межа по Південному Бугу та Кодимі. Первомайськ має воістину неповторну історію. Своєрідність її у тому, що місто утворене з трьох поселень, що належали трьом різним державам Запорізькій Січі (входила до складу царської Росії), Туреччини і Польщі. Тільки в кінці XVIII сторіччя всі ці землі стали територією Росії.
Кордон між Запорізькою Січчю і Польщею проходив по річці Синюсі. Поляки часто порушували кордон, загони самовладних магнатів нападали на запорізькі землі, руйнували поселен¬ня, спалювали зимівники, забирали майно, худобу, людей відвозили з собою, перетворюючи їх на рабів-кріпосних. Кінець XV початок XVI століть відрізняються активізацією непримиренної боро¬тьби українського народу проти польської держави тих часів, а також проти нескінченних спустошливих набігів татар і турків з півдня.
     Село Кінецьпіль розташоване в напрямку південного заходу від районного центру, міста Первомайська. Територію села омивають дві річки: Кодима та  Південний Буг. Поблизу села виявлено рештки поселення трипільської культури. На кінецьпольських полях налічується  7 скіфських могил. Три найбільших з них знаходяться біля річки Кодими. В жовтні 1999 року студентами історичного факультету імені І.І.Мечнікова під керівництвом професора декана Володимира Никифоровича Станко в присутності двох фахівців з Франції та Англії, на території теперішньої левади (між річками Кодимою та Південним Бугом) проводились розкопки. В результаті знайдено підтвердження, що в цій місцевості жили люди задовго до заснування села. 
 Під час розкопок були знайдені предмети побуту черняхівської та значно древнішої трипільської культур: кам'яні зернотерка, скребки для обробки шкіри, наконечники стріл і дротики з кременю, рештки гончарного посуду, розписаного коричневою та червоною фарбами. Археологи датують це поселення II половиною третього тисячоліття до н. е. Сліди поселення ховаються під водами колись судохідного Південного Бугу. А відтак, існують припущення, що  Південний Буг мав у давнину зовсім інше русло.
      У 1569 році землі від правого берега річки Південний Буг до Кодими входили до складу великої Османської імперії Кримського Ханства Очаківських земель. Землі на лівому березі Південного Бугу належали Бугогардівській паланці  запорізького війська, а від межиріччя Синюхи, Бугу та Кодими - входили до складу Речі Посполитої.
Село Кінецьпіль вперше згадується в документах історії 1634-го року як фортеця для захисту від нападів татар . Щодо назви села, то існує дві версії, причому обидві мають право на існування. Перша походить із того, що це були кінцеві польські землі (кінець польського поля), друга - від прізвища гетьмана Конецьпольського (1591 -1646) - відомого військового та політичного діяча, польського магната. Зростання його земельних володінь почалося з надання йому Савранського ґрунту. Ці землі знаходилася між річками Савранка, Кодима та Південний Буг і входили до Брацлавського староства. Напередодні визвольної війни 1648 - 1654 pp. родині Конецьпольських належали ще понад 740 сіл і 170 містечок на Брацлавщині та Київщині. Для захисту своїх маєтків Конецьпольський засновував укріплені містечка з фортецями.
     На службі у гетьмана був французький інженер Гійом Левасер де Боплан (помер у 1650 p.). Під його керівництвом і була споруджена кінецьпільська фортеця. На своїх картах (дві детальні карти України) Г. Боплан чітко визначив польські кордони на річках Кодима та Південний Буг.У своїх спогадах він писав: «Усть-Саврань, або новий Кінецьпіль - це останнє поселення поляків із боку Очакова, яке я заклав у 1634 році, а в 1635 році збудував тут на замовлення Конецьпольського Королівську фортецю, на тому місці, де річка Кодима впадає в річку Південний Буг. Гадаю, що в цьому місці можливо було б звести добрий арсенал проти турка».           
     Крім кінецьпільської фортеці Г. Боплан спорудив багато інших укріплень, а саме: у центрі польського воєводства - Вінниці, Умані, Переяславі, Лубнах, Паволочі та Фастові. До речі, у ті часи майже всі містечка та селища були обведені високими мурами або ровами для захисту населення від нападів татар, які часто навідувалися до цього благодатного краю.
Кінецьпільська фортеця була дивовижною спорудою, заввишки 5-6 метрів з каменю, глини та деревини. В товстих стінах були отвори для гармат та бійниці для вогнепальної зброї.
Фортеця була збудована на острові Кремінець, нині - півострів. Існувала фортеця понад вісімдесят років, поки не втратила свого стратегічного значення.
     Новий Кінецьпіль мало відрізнявся від подібних йому містечок. В ньому селилась дрібна шляхта, щоб нести в разі потреби військову службу, а також купці та ремісники. Освоювались землі ближче до берегів річок. Нове містечко розташувалось біля торгового шляху і було зручним місцем для торгівлі, комерції - чим займались здебільшого євреї, які й почали осідати в Новому Кінецьполі, маючи свої лавки, магазини, шинки.
     Після смерті батька Станіслава Конецьпольського усі володіння перейшли до рук його сина Олександра (1620 - 1659). Згодом маєтки, в тому числі й Кінецьпіль, перейшли до поміщиків Любомирських. Пізніше це містечко потрапило у володіння Шалайських. У 1800 році Кінецьпіль разом із іншими 99 маєтками перейшов до поміщиків Собанських - батька Ієроніма, його двох позашлюбних синів Генріха та Вітольда.
     Господарі-поміщики лише тимчасово приїздили до своєї економії в Кінецьпіль, перевіряючи стан справ. На місцях керували їхні управляючі. Тривалий час управителем був полковник Шаманський. Поміщики називали Кінецьпіль не інакше, як «самое захудалое двенадцатое имение».  Для розбудови економії вони привозили робочу силу з інших місцевостей. А тим часом польська шляхта залишала ці землі та поверталася до Речі Посполитої.
Поміщикам Собанським тут належали 1200 гектарів землі. Усі господарські будівлі в економії будувалися виключно з каменю . Були побудовані корівники, стайні, свинарники, вівчарня, пташник, комори, олійня, кузня, кухня, а також так звана «чорна кухня» для кріпаків. Усе це було на території, де нині у Кінецьполі розташовані школа, провулки Шкільний, Леніна та частина вулиці Леніна. Увесь цей великий господарський двір оточував глибокий рів із високим земляним валом . За валом одна до одної тулилися кріпацькі землянки (нині провулок Леніна). Прізвища кріпаків походили від назв тих сіл та містечок, із яких були привезені ці люди: з Бондурово - Бондурівські, з Чернова - Чорні, зі Сміли - Смілянці, а тих, кого перевозили по кілька разів із одного містечка до іншого,  називали Перевознюками.
     Чоловіки, котрі відпрацювали у пана п'ять років, отримували право одружитись і могли побудувати собі хатину на панському наділі. Виділялося приблизно по 1 гектару на господаря. Хоч це був і чималий шмат землі, але «панською ласкою» наділялися здебільшого вигони, так звані «неудоби» та неродючі частки землі. За ці наділи люди змушені були відбувати панщину та різні повинності. Працювали всі члени родини - від старого до малого, причому за роботу в панському маєтку не отримували жодної копійки. Та дії поміщиків не підлягали оскарженню.
Поміщики скорочували селянські наділи та збільшували панщину. 
Протягом дев'яти років після оголошення реформи 1861 року селяни не мали права відмовитися від свого земельного наділу, а відтак, не могли залишити село. У них не було права вибору місця проживання, вибору професії, виходу з общини. Від усього  цього були звільнені лише ковалі. Якщо селянин до реформи 1861-го року мав великий земельний наділ, то після реформи поміщик відрізав від нього шмат землі та віддавав безземельним селянам. Робилося це для того, щоб усі інші селяни також платили податки.
В 1907 році почалися заколоти про¬ти поміщиків, і Собанські, відчувши крах, залишили село з поспіхом, вивозячи більшу частину свого майна.Тоді ж виїхали з Кінецьполя останні поляки, разом із ними втік й управляючий Шаманський, Залишився лише єдиний краківський поляк Йосип Францович Запай зі своєю родиною. Він служив ключником у Шаманського з 1885-го року аж поки той не зник із села (Помер Й. Запай в 1970 році).
     Пережив Кінець¬піль важкі післяреволюційні часи, грома¬дянську війну. В1929 році була створена община, яка направила кількох молодих чоловіків до міста на курси трактористів для новоствореної МТС. В 1930 році община отримала перший трактор „Фордзон". В цей час в селі йшов процес розкуркулення. Людей було поділено на куркулів, середняків та бідняків. Спочатку все майно було забрано в заможніх, згодом в середняків. Сім'ями їх вивозили до Сибіру, на Колиму.
Голодомор-це окрема сторінка нашої історії,одна з найбільших за своїми масштабами катастрофа, величезна людська трагедія. Мешканці с.Кінецьпіль пам’ятають про ті страшні часи. Ось спогади очевидців – наших земляків.
     Корачун Діна Матвіївна
Народилася у 1923 році. В 1933 році їй було 9 років, жила з батьками в селі Кінецьпіль. Батько в той час був головою колгоспу. Колгосп був імені Сталіна і знаходився, де зараз центр села. В колгоспі варили з висівки і зернових відходів лемішку і годували людей, підтримували їх. Зі слів Діни Матвіївни в колгоспі ніхто не помер. В 1934 році був добрий врожай і людям стало легше жити.
     Кузькова Клавдія Олексіївна
Народилася 29 вересня 1927 року в селі Кінецьпіль. Сім'я складалася з дев'яти чоловік: батько, мати, три брата та чотири сестри. У роки голодомору ніхто із членів сім'ї не помер. Так як всі родичі проживали в селі Кінецьпіль, то підтримували один одного і так вижили.
     Бондар Іван Юхимович
Народився 1917 року у селі Кінецьпіль. Жінка - Бондар Олександра Андріївна 1921 народження. Склад сім'ї в 1932 -1933 роках  один брат і чотири сестри, всього разом з батьками вісім. Сім'я проживала в селі Кінецьпіль. В роки голодомору всі члени сім'ї вижили.
     Івасюк Федора Никифорівна
Народилася 1925 року в селі Кінецьпіль. Сім'я була великою. Голодували, їли лободу, мерзлий буряк. Під час голодовки у Федори Никифорівни померли дві сестри і брат. Зі сльозами на очах жінка згадує ті страшні події.
     Василенко Євгенія Зінов'ївна
Народилася 1922 року в селі Кінецьпіль. В ті важкі роки проживала з матір'ю. Батька було вислано. Було важко і дядько, брат матері, Євгенію Зінов'ївну забрав до себе в місто Макіївку. Голодували, варили мерзлий буряк, різали тоненькими шматочками, щоб на довше вистачило, і їли. Від цього в роті були рани, але це врятувало життя
     В 1933 році урожай був добрим, голоду не мало б бути, але влада в декілька разів збільшила данину на зерно, тим самим знищивши голодом більшу частину мешканців села. На сільському кладовищі людей закопували масово в загальних могилах. Голодували і єврейські сім'ї, але з часом вони почали отримувати допомогу від американської благодійної установи АРА, яка не залишала їх ще з часів голоду 1921 року.
     В Кінецьполі  в 1928 році було створено три СОЗи, які згодом стали колгоспами: імені Сталіна, «Ленінський куток» та «Чорноморська комуна». Село розросталось, була створена контора, олійня, комора, діяв млин. В кращих єврейських хатах, господарі яких були виселені, розміщувались магазини, школа, сільська рада, пошта, буфет, дитячі ясла, майстерні по ремонту взуття та пошиву одягу, перукарня. Була збудована синагога. Колгосп «Чорноморська комуна» славився врожаями городньої продукції, яку виставляв на виставці (ВДНГ) в Москві. За високі досягнення колгосп отримав нагороду - комплект духового оркестру та мотоцикл.
     На початку війни, перед окупацією з Кінецьполя було вивезено всю колгоспну худобу та техніку. Невдовзі почалося бомбардування села, під час якого загинуло кілька місцевих жителів і солдат, яких поховали на околиці села в ямі, вирваною бомбою . Після війни їх перезахоронили в братській могилі в центрі села.  Згодом в село ввійшли німці, румуни та італійці. Через декілька днів німці та італійці залишили село, попрямувавши далі на схід. Господарювати залишились румунські вояки.
     Звільнення села Кінецьпіль почалося навесні 1944-го року. Відступаючи, німці палили будинки. Згоріла кожня третя хата. Знову людям довелося зазнати чимало лиха: пограбування, насильство, злидні. Кілька діб палали одна за одною стріхи з очерету хатин місцевих жителів. Коли все нарешті стихло, на зруйноване село страшно було дивитися. Серед чорних згарищ снували зчорнілі від горя люди. В уцілілих хатах тулилися по три - чотири родини. І знову потрібно було відбудовувати домівки, відновлювати домашнє та колгоспне господарство.
Якщо порівняти територію нинішнього села з тією, що була до війни, то вона значно відрізнялася. Відповідно й людей в селі проживало набагато менше .
     На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало більше двохсот мешканців Кінецьполя.
     Кожної весни на 9 Травня біля обеліска загиблим воїнам  в с. Кінецьпіль дедалі менше зустрічаємо  земляків, які пройшли важкими фронтовими дорогами.
     Майже з кожної хати нашого села хтось пішов воювати. Воювали на всіх фронтах. Були серед них – і піхотинці, і танкісти, і розвідники, і артилеристи. 
     Не всі дійшли до Берліна.
     Не всім вдалося розписатися на стінах рейхстагу. Всю війну матері, дружини, наречені завмирали, коли до їхнього двору повертав листоноша.
     98 чоловік не повернулися додому. Осиротів майже кожен двір села.
     Звільнившись від окупації, село почало оживати. Реорганізовувались колгоспи. В 1962 році орні землі Кінецьполя ввійшли до складу радгоспу „Первомайський", а в 1963 році знову реорганізація, в результаті якої створено радгосп „Вільний". Завдяки діяльності радгоспу сільська інфраструктура зростала швидкими темпами. Керівником господарства  на той час був Сергій Павлович Рейф, який очолював радгосп протягом одинадцяти років. Наступним керівником  був Петро Павлович Хоменко. На цьому посту його у 1977 році змінив Іван Іванович Буханець. Під час його головування будувалося житло для приїжджих молодих спеціалістів і працівників сільського господарства. До радгоспу на роботу набирали нових людей, бо в зв'язку з розвитком промисловості, кінецьпільці масово влаштовувалися працювати на підприємства міста, зокрема, на новозбудований   в 1952 році  Первомайський цукровий завод.
     Останнім директором радгоспу „Вільний" був Михайло Іванович Москаленко. За часів його керівництва значно піднявся соціальний рівень працюючих. Було встановлено ДКУ, побудовано хлібопекарню, ковбасний цех, плотню, пилораму, звіроферму, свиноферму, корівник, склади, заасфальтовано тік та кілька сільських вулиць. В 1993 році на базі радгоспу створено спілку селян-землевласників „Незалеж¬на Україна", яку очолював Михайло Москаленко. В 1994 році коштами спілки розпочалося будівництво церкви. В 1997 році проведено розпаювання земель між працівниками спілки та колгоспно-радгоспними пенсіонерами. Створено орендні підприємства „Пріоритет" та „Вікторія". В даний час кінецьпільські землі орендує приватний підприємець Аркадій Олексійович Корнацький.
КІНЕЦЬПІЛЬСЬКИЙ  МЛИН
     Кінецьпільський млин є пам’ятником архітектури і внесений до реєстру Управління охорони історичного середовища реставрації пам’ятників архітектури.
Млин побудований польськими панами Вітольдом та Генріхом Собанськими в 1902 році. Це підтверджується також написом на кам’яному містку, який веде до млина.
     Млин був побудований в долині, біля самої річки, а на горі зведені приміщення заїжджого двору. Адже колись до млину селяни (тоді їх у народі називали «завозяни») везли зерно з далеких сіл. Так званим «завозянам» потрібно було десь заночувати, а також дати спочинок коням. Для цього й були облаштовані кімнати для ночівлі, стайня та комори.
     Комплекс будівель млина в ті часи був граздіозним. Борошна вироблялось за зміну - 10 тонн.  Млин працював на водяному приводі. До цього часу збереглося все це обладнання(величезні турбіни). Річку тоді перегороджувала гребля, висотою 1,5 метра над рівнем води, яку щороку ремонтували, особливо після весняних льодоходів. Для цього на березі був постійно запас каменю. Млин виробляв борошно вищого, І і ІІ ґатунку, манну крупу. Готова продукція вивозилась паромом на станцію Голта, для подальшої реалізації.
     В лютому 1937 року на млині сталася пожежа, в результаті якої практично все згоріло.(Залишилися лише стіни). Потім, вже після війни, млин був відбудований. Належав РайПО,  потім заводу продтоварів, в даний час працює в складі Миколаівської облспоживспілки. За останні роки проведена значна реорганізація і технічне переоснащення Кінецьпільського млина.
В даний час – це велична споруда, окраса нашого села. Про нього місцеві аматори пишуть вірші, співають пісні,малюють малюнки. Діти люблять ходити на екскурсії до млина.

КІНЕЦЬПІЛЬСЬКА ШКОЛА

     У кам'яному приміщенні колишньої панської «чорної кухні», де харчували поміщики Собанські своїх кріпаків, радянська влада відкрила лікнеп.
     Майже одночасно була відкрита єврейська школа, де заняття проводились спочатку єврейською мовою, а потім російською. До єврейської школи ходили й забарські діти. Після відкриття в Забарах (хутір)школи-чотирирічки і в кінецьпільських школах сталися зміни. В «єврейському містечку» (ця назва збереглася й досі, колишній центр села) навчалися діти молодших класів. Називалося це приміщення «малою» школою, а в кам'яній - вчилися старші - учні 5-7 класів. Це приміщення називали «великою» школою. В обох школах заняття почали проводити українською мовою. Першим директором школи був Іван Йосипович Жулавський (він також викладав ботаніку та німецьку мову), його дружина Єлізавета Юліанівна (Добровольська) теж учителювала (викладала українську і російську мови та літератури). Разом із ними навчали учнів Лідія Юхимівна Бабійчук, Леонід Йович (Гивович) Перевознюк, Віра Степанівна Бандурівська, Єва Яківна Авцен, Любов Кирилівна Богдан, Фекла Микитівна Бондуровська та Валентина Кирилівна Богдан...  Згодом, у повоєнні роки, директором школи працював Іван Дорофійович Кравченко.
     У квітні 1950-го року в Україні був ухвалений закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». Восьмирічна освіта стала обов'язковою. Тоді ж була впроваджена мережа заочної освіти. Визначено напрямок - зміцнення зв'язку з виробництвом. Одночасно біля «великої» школи учні висадили сад, розбили квітник. Школі виділили виробничу ділянку в полі (нині там кладовище). Все це обробляли школярі, маючи в розкладі занять по 5 - 6 уроків праці на тиждень. Окрім того, учні працювали на фермі, в полі, на городах, в садах і винограднику.
У другій половині 60-х років ХХ ст. біля «великої» школи збудували нове просторе одноповерхове приміщення і перевели туди молодші класи з «єврейського містечка». У 1984 році стара «велика» школа згоріла, а разом із нею згорів й архів, який зберігався в підвалі. На тому місці збудували нову двоповерхову десятирічку.
     Багато зусиль, часу й енергії під час будівництва та укомплектування школи доклала тодішній директор Галина Федорівна Бабійчук. У різні роки колектив школи очолювали Юлій Михайлович Самойленко, Федір Якович Сологуб, Галина Федорівна Бабійчук, Володимир Михайлович Шершон.
     Кінецьпільська школа як середня функціонує з 1989 року. За цей час  більше 400 випускників одержали атестати про ПОВну загальну середню освіту. Школа пишається своїми випускниками, серед яких кандидати педагогічних і технічних наук, старші викладачі, відомі лікарі, вчителі. Сім випускників школи нагороджені золотими медалями, дев'ять — срібними. Працюють 27 педагогів, серед них четверо старших вчителів, троє Вчителів-методистів. Десять вчителів є випускниками школи.
      Кінецьпільська школа є центром освітнього округу, до складу якого входять п'ять загальноосвітніх шкіл,які спільними зусиллями вирішують реалізацію рівного доступу до якісної освіти, здійснення профільного навчання, раціональне використання творчого потенціалу педагогічних працівників.
      З 1992 року школу очолює Н. М. Кравцова - знаючий і талановитий педагог, умілий організатор,мудрий наставник. Методичною роботою керує заступник директора з навчально-виховної роботи,старший вчитель Бурдейна Людмила Володимирівна. Педагоги школи у своїй роботі керуються гаслом: «Труднощі полягають не у сприйнятті нових ідей, а у відмові від старих уявлень» (Дис-Кейнс).
      Ефективне здійснення навчально-виховного процесу забезпечується наявністю 20 навчальних кабінетів, у яких створено умови для дієвої реалізації змісту навчання, двох комп'ютерних класів, спортивної зали, бібліотеки, читальної та актової зали, стрілецького тиру. При школі функціонують філії Первомайської районної спортивної дитячо-юнацької школи, Кінецьпільської школи мистецтв.
Школа має свої традиції, які об'єднують колектив. Вчителі беруть активну участь у житті села, культурним осередком якого є школа. Цікаво й емоційно проходять спортивні змагання між командами вчителів та учнів, спільні конкурси веселих і кмітливих, концерти, вистави шкільного театру. Виступи вчительського танцювального колективу «Чобіток» викликають захоплення не тільки в мешканців села, а й району. Школа славиться спортивними досягненнями своїх вихованців: команди хлопців і дівчат є постійними переможцями районних змагань з волейболу. Команда дівчат вже тричі (2011р.,2012р, 2013.)є чемпіоном Миколаївської області з волейболу.       (Тренер Торгаш А.П.). Роботи членів фотогуртка неодноразово були визнані кращими на обласних конкурсах юних фотолюбителів та відзначені на Всеукраїнських конкурсах (керівник С. М. Касімов).
     Педагоги школи — колектив однодумців, об'єднаних спільною ідеєю, які несуть однакову відповідальність за якість викладання предмета й роботу закладу загалом, тому девізом колективу школи є такі слова: «Ми не намагаємося стати кращими за інших, ми прагнемо завтра стати кращими за нас сьогоднішніх».

ДУХОВНІСТЬ

       В Кінецьполі до 1824 року діяла кам'яна церква, яку будували ще поляки і стояла вона біля польського кладовища. Правили в ній священики польського походження старослав'янською мовою. На той час в селі налічувалось прихожан 455 душ чоловічої статі і 465 душ жіночої статі. Існувала на той час церковно-приходська школа. Під час землетрусу 1824 року церква потерпіла значних розрушень і не підлягала ремонту, а в 1829 році біля неї побудували католицьку каплицю і освятили її в честь святого великомученика Дмитрія.
Каплиця мала нішу, де ставили свічки, ніша закривалась мідними кованими дверцятами. Простояла ця споруда до 2000 року.  В 1900 році Собанські збудували і відкрили нову цегляну церкву, яка була освячена на Покрову 1900 року - нині це храмове свято села.
       Усього 37 років прослужила парафіянам цегляна білосніжна церква з золотими банями в Кінецьполі.В 1937 році церква була зруйнована.
У 1994 році в селі Кінецьпіль розпочалося будівництво нової церкви, яке тривало два роки. Відкрили та освятили її на величне свято Покрови Пресвятої Богородиці. З першого дня заснування храму його настоятелем став отець Анатолій - Анатолій Мартинович Колеснік. Наш священнослужитель одразу заслужив повагу і авторитет серед парафіян навколишніх сіл. До кінецьпільської церкви на богослужіння приїздять православні й з Первомайська. Мабуть, саме завдяки чеснотам нашого отця Анатолія, потяглися до церкви старі й молоді люди, місцеві та приїжджі. Жодній людині він не відмовить, вислухає і дасть слушну пораду в мирський справах.

СЬОГОДЕННЯ СЕЛА КІНЕЦЬПІЛЬ
      За   даними   сільської   ради   в   Кінецьполі   налічується   2500   гектарів   землі,орні,присадибні та пасовища. В селі 1700 дворів та квартир, в яких мешкає 3200 жителів. Сільським головою вже неодноразово односельці обирають Ребрія Миколу Володимировича. В 2004 році до села Кінецьпіль підведено природній газ. За останні роки значно покращилося не лише життя селян, зріс їхній добробут, а й продовжує розбудовуватися соціальна сфера. Завдяки клопотанням відділу освіти райдержадміністрації підведено природній газ та проведено капітальний ремонт школи. Виділяються кошти на облаштування шкільних класів сучасною технікою.
      Не обділений увагою і дитячий дошкільний заклад «Струмочок», яким тривалий час завідувала Катерина Леонідівна Варецька. Нині дружний колектив вихователів очолює Наталія Володимирівна Щербань. До садочка також підведено газове опалення, проведено капітальний ремонт, впорядковані кімнати та ігрові зали для дітей.
У жовтні 2002-го року ФАП став амбулаторією. Почала впроваджуватися сімейна медицина. Головним лікарем тут працює Людмила Борисівна Враченко, фельдшером - Валентина Станіславівна Літвіненко, дільничним педіатром - Жанна Дмитрівна Качуровська, стоматологом медсестрами - Т.А. Лернер, Л.Г. Животовська, Н.О.Бальська, акушеркою - Алла Миколаївна Бондар.
В селі функціонує сільська бібліотека , в якій сомовіддано працює вже багато років бібліотекар Тетяна Всеволодівна Цвик.
Двічі на рік, на день Перемоги і на День села (співпадає у даті з храмовим святом Покрови  Святої Богородиці)  в селі проводяться культурно-мистецькі програми. У    заходах    беруть    участь  учні школи,  аматорські    колективи .  
      У листопаді 2000-го року в селі було створено самобутній пісенний колектив   «Світанок»,     постійними учасниками якого стали: Л.П. Романюк,   К.О.  Буревич, П.Г. Тула, Т.Н. Хижняк, Л.Г.  Ланевська, Є.З. Василенко, З.Г. Лазарева, 3.1. Кравченко, Л.І. Охрім, О.О. Гармидер та акомпаніатор A.M. Шабалін...
Культурно-розважальні програми колективу полюбилися землякам.
      Самодіяльні артисти «Світанку» (керівник Любов Романюк) з успіхом виступають у школі, дитсадочку, на головному майдані села і просто на вулиці, на березі річки. 
У 1998 році в школі був організований гурток любителів поетичного слова «Самоцвіт», керівником якого була педагог Валентина Володимирівна Боженко. Крім учнівської молоді на заняття почали приходити й дорослі: П.Г. Тула, Л.П. Романюк, І.В. Сарданова, Л.П. Мельник, Є.П. Кривоніс, Л.І. Лавренчук, К.А. Москаленко, В.В. Богуцька.  Згодом усі місцеві поети приєдналися до Первомайського літературного об'єднання «Зажинок». У 2001  році  вийшла в світ збірка поетичних та прозових творів літераторів.
Первомайська    та    Первомайського    району    «Степове    многоріччя».    До    цього популярного альманаху увійшли твори П.Г. Тули, Є.П. Кривоноса, В.В. Боженко та Л.П. Романюк.

Форма входу
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031